У київському арт-просторі TLOOM відбулася виставка, присвячена різноманітним сприйняттям кохання. Проєкт об’єднав роботи Олександри Клітіної, Маші Іскри та Анатолія Квітки, досліджуючи стосунки, розчарування, ідеалізацію та внутрішні зміни, що виникають у близькості між людьми. Це три різних погляди на любов і все, що з нею стається. Це не виставка про ідеальне кохання. Це про реальність: пристрасть, напругу, сумніви й те, що лишається після.
Олександра Клітіна, Маша Іскра та Анатолій Квітки досліджують, як одна й та сама емоція може набувати різних візуальних форм залежно від особистого досвіду та внутрішньої оптики автора. Учасник проєкту Маша Квітки змінила початкову концепцію виставки й додала тему присутності “третього” у стосунках. “Наприклад, є Давид Мікеланджело, який типу ідеал чоловіка, з котрим ми весь час порівнюємо своїх партнерів. Вони завжди не ідеальні, завжди в нас є якісь претензії”, – пояснює Олександра Клітіна. Клітіна пояснює, що різниця сприйняття особливо помітна у візуальних образах: Якщо це пристрасть – це мій погляд, жіночий, панчоха, сплеск червоний. А в чоловіка – було полум’я і все вигоріло, залишились лише сірники. Розлучення у мене – це розбите скло. А розлучення в чоловіка – гайковий ключ. Зовсім різні погляди. Ця колаборація – чудовий спосіб задуматися над гендерними стандартами, відмінностями мислення, все це вивчити. Теми пристрасті, конфлікту або розриву інтерпретуються по-різному: жіночий досвід тяжіє до емоційної експресії, тілесних асоціацій і чуттєвості, тоді як чоловічий погляд часто проявляється через образи виснаження, руйнування або затамовані недомовки. Таке протиставлення не має на меті створити конфлікт між позиціями, а радше демонструє: кохання – суб’єктивне й залежить від особистого досвіду кожної людини.
Художниці розповідають про свій особистий досвід у мистецтво. Олександра Клітіна розповідає, що її шлях у мистецтво почався відносно нещодавно і був безпосередньо пов’язаний із особистим досвідом: Я була на державній службі, пережила декілька скандалів, і для мене мистецтво було спочатку як засіб протесту. За словами Олександри, перші роботи були радше соціальним висловлюванням і реакцією на пережитий досвід дискримінації: Я просто на собі відчула, що таке дискримінація. І тому для мене мистецтво було спосіб промовити, спосіб боротися за жінку, за права жінок. Але потроху це стало переростати в щось більше. Маша Іскра розповідає про четверту роботу своєї серії, яку розмістили в кутку під стелею: вона довго вагалася, чи варто її виставляти, але, побачивши в інтернеті, що багато туристів приїжджають до Флоренції саме для фотографування статевого органу статуї Давида, вирішила додати її. Особлива увага приділяється роботам Анатолія Квітки, що досліджують теми очікування, розчарування й поступового віддалення між людьми. Митець показує кохання як стан, що спочатку супроводжується сильним емоційним піднесенням, але згодом може залишатися людину наодинці з переживанням власних ран.