Чотири роки тому російські війська здійснили організований відступ із півночі України. Їхній “жест доброї волі” не був випадковим, а став результатом низки факторів, які свідчили про те, що битву за Київ ворог програв. По-перше, до другої половини березня 2022 року стало очевидно, що російському угрупованню бракує сил для підтримання належного темпу наступу на всіх напрямках, що змусило їх обрати пріоритети. Ворог вирішив зосередитися на спробах оточити українські сили на сході України. Брак сил також змусив їх відступити з майже всієї Миколаївщини, що підтверджувало загальну проблему нестачі ресурсів та необхідність пріоритизації в умовах відсутності мобілізаційних заходів РФ. По-друге, ситуація на півночі України (Житомирська, Київська, Чернігівська та Сумська області) була особливо складною для противника через нерівномірність сил і вразливість комунікацій. В рамках спроб оточити основні населені пункти регіону ворог відчував себе невпевнено — питання про те, хто кого оточує, залишалося відкритим. На півночі України діяли сили менш потужних округів РФ — Східного та Центрального військового округів. Спроби утримати ці території в умовах нарощування українських сил несли ризики оточення та знищення російських військ, як це колись робили фіни в центрі та на півночі країни під час Зимової війни (1939-40). В результаті, 25 березня 2022 року росіяни оголосили про перегрупування, яке фактично стало відступом. Вони завершили його досить швидко та організовано — до 6 квітня 2022 року. Битва за Київ стала прикладом того, що досягнення результату не завжди вимагає повного розгрому ворога — іноді достатньо створити дилеми для противника. Звичайно, ідеальним варіантом було б повне знищення сил Східного та Центрального військового округів, щоб вони не могли вийти з наших територій для підсилення наступу на сході України. Але для цього потрібні були інші кількість та якість сил, про що тоді не йшлося.