У Flowerbed Gallery відкрилися нові “Вільні Стіни”. Цього разу проєкт знову об’єднав десятки митців у Третій залі. Як повідомляє Апостроф, це теплі, рідні, нефільтровані “Вільні Стіни”, де кожну картину з любов’ю і повагою до думки та ідеї розміщують на стінах Третьої Зали на Подолі, щоб принести нові емоції та творчі сюрпризи.
Весняне натхнення, що витає у повітрі, веде глядача до невеликого музею сучасної культури, де знову зустрічаються митці різних напрямків. На виставці представлені фізичний та електронний каталоги з інформацією про роботи, частину з яких можна придбати.
Ілона Репкіна працює з візуальним мистецтвом уже близько десяти років. Починала вона з цифрового дизайну, але згодом зосередилася на живописі, який став її головним способом висловлювання. Зараз її основні медіа — акварель і графіка, зокрема чорно-біла. Дизайн лишається паралельною діяльністю, однак саме живопис вона вважає для себе найважливішим.
Для мисткині важливі не лише самі роботи, а й середовище, у якому вони існують. Саме тому Flowerbed Gallery стала для неї особливим місцем. На виставці представлена її акварельна робота з лотосом (38), яка є прикладом інтуїтивного підходу до живопису. Для Ілони Репкіної у цій роботі важливий не лише колір, а й сам образ квітки як символ.
Її художня практика балансує між абстракцією та більш упізнаваними образами, хоча абстракція, за словами мисткині, залишається невід’ємною частиною роботи. Вона розмежовує формати: абстрактні твори частіше з’являються у менших і швидших формах, тоді як більші полотна тяжіють до ботанічних сюжетів. Важливою рисою її підходу є також робота з масштабом і фокусом: замість класичної композиції вона прагне ефекту наближення. Цей підхід напряму пов’язаний із її досвідом роботи з патернами.
Окрім ботанічних серій, у доробку мисткині є і більш концептуальні роботи, зокрема урбаністичні пейзажі на нестандартних поверхнях. Водночас нині її більше цікавлять теми тепла, природи та відчуття затишку. Ілона Репкіна не вперше бере участь у проєкті “Вільні Стіни” і підкреслює, що саме атмосфера цього формату є для неї визначальною. Вона особливо відзначає підтримку, відкритість і горизонтальну взаємодію між митцями. У своїй практиці художниця поєднує інтуїцію, декоративність і прагнення до простих емоційних станів — без ускладнення, але з відчутною щирістю.
Анна Трохименко, яка працює також під іменем Ан Колесан, поєднує у своїй практиці літературу і живопис. До активної творчості вона повернулася після 35 років. Вона розповідає, що є літераторкою, пише поезію і прозу, має декілька збірок, а живописом займається з дитинства, хоча за освітою є хіміком.
Зв’язок між літературою і живописом проявляється і в її книгах: під час презентації однієї зі збірок вона інтегрувала у видання свої візуальні роботи. Водночас вона не прагне прямої відповідності між текстом і зображенням, а працює радше з тими моментами, коли ці дві мови природно перетинаються. За її словами, саме після завершення важливих життєвих етапів вона змогла повністю зосередитися на творчості.
У своїй візуальній практиці художниця не прив’язується до одного стилю чи техніки, залишаючи простір для пошуку. Серед її робіт є і технічно складні, і емоційно імпульсивні твори. Зокрема вона звертається до голландського натюрморту як до виклику майстерності. Поряд із цим у її практиці є роботи, створені як реакція на особистий досвід.
Окрему увагу Анна Трохименко приділяє темі батьківства, яку осмислює через власні спостереження за сучасною реальністю. У роботі “Мрія” вона говорить про ситуацію, яка для багатьох зараз стала майже неможливою, бо чоловіки воюють і не мають такого близького контакту з дітьми. Вона свідомо змінює традиційну оптику зображення сім’ї, роблячи акцент саме на фігурі батька. Для неї важливим є повернення чоловіка в цю роль, навіть якщо сьогодні вона часто ускладнена або перервана війною.
Інший важливий напрям її робіт — дослідження складних емоцій. Одна з таких робіт присвячена сорому — емоції, яку люди часто глушать. Водночас у її практиці є й більш особисті та навіть іронічні твори, пов’язані з культурними впливами, зокрема образи, натхненні юнацьким інтересом до вампірської естетики. Анна Трохименко також наголошує на цінності відкритих форматів, які дають змогу різним митцям показувати свої роботи без жорстких обмежень. Такі виставки вона сприймає як можливість побачити актуальний зріз сучасного мистецтва — теми, настрої та візуальні підходи, що формуються у спільному культурному просторі.
Аліна Гузь розповідає, що її художня практика сформувалася не відразу. Спершу їй подобався лише живопис, але згодом її підхід суттєво змінився. Вона згадує, що зустріла свого майстра, Антона Логова, який прищепив їй любов до складних форм і конструкції. Саме тоді в її роботах з’явився інтерес до простору, об’єму та формату інсталяції.
У представленій серії Аліна Гузь працює з мертвими метеликами як із матеріалом. Це рішення спочатку здалося несподіваним навіть для неї самої. Художниця пояснює, що метелики були придбані вже після завершення їхнього природного життя, як матеріал для мистецтва. Серія поєднує органічний матеріал із дорожніми знаками та конструкціями, формуючи цілісну концепцію.
У роботах з’являються знайомі знаки — “дати дорогу”, “перевага перед зустрічним рухом”, які художниця інтерпретує як метафори внутрішніх станів. Одна робота говорить про компроміси й про те, що “дати дорогу” не завжди означає щось приємне. Інша присвячена маленьким розмовам, які підтримують щодня і живлять емоційно. Третя переходить у складніший і невизначений стан: у ній присутні шматок заліза і фантики, а форма метелика вже майже зникає, залишаючи питання про те, чи знайде людина вихід із глухого кута.
Матеріал у цих роботах відіграє особливу роль, виступаючи і символом, і викликом. Художниця зазначає, що з метеликами дуже важко працювати, бо вони надзвичайно крихкі. Саме тому вона зрозуміла, що варто додавати ніжніші, графічні елементи, які підтримують концепцію і водночас не пошкоджують матеріал. Попри складність, ця серія має потенціал до продовження. Разом із тим мисткиня наголошує, що її роботи мають існувати в різних просторах і не бути перевантаженими. Вона також усвідомлює тимчасовість використаного матеріалу: метелики потребують спеціальних умов збереження, зокрема захисту під склом, однак наразі вона свідомо залишає їх відкритими, дозволяючи роботам існувати у своїй природній крихкості настільки довго, наскільки це можливо.
Групова експозиція триває з 30 березня до 30 квітня 2026 року за адресою Ярославська, 26.
