Протести по всій Європі є наслідком глобального тренду, який набирає обертів уже близько семи років. Не всі це помічають через зосередженість уваги на нашій війні.
Головна зміна полягає в тотальному розірванні суспільного договору, що діяв у більшості країн — від Латинської Америки до Європи, де запалений сірник раніше міг спричинити багатотисячні мітинги й протести. Коротко кажучи, люди у світі більше не впевнені, що політичні системи діють в їхніх інтересах. У Чилі це стало очевидним ще у 2019 році, у Колумбії — під час протестів 2021-го, а те саме спостерігалося у Кенії та Бангладеш у 2024-му. Тепер із цією проблемою стикаються Європа та США.
Світових досліджень щодо вимірювання настроїв, коли агресія стає домінуючою реакцією на злам колишнього укладу, знайти не вдалося. Якби такий графік існував, то десь у 2019 році ми б побачили значну зміну настроїв у різних суспільствах і на різних континентах.
Раніше система функціонувала інакше: гарне навчання в школі, досягнення результатів та здобуття освіти давали шанс на роботу, яка не лише покривала базові витрати, але й забезпечувала купівлю житла та розширення потреб середнього класу — відпочинок, виховання дітей, поліпшення соціальних умов. Тобто наступне покоління мало б жити значно краще за попереднє, а сплата податків гарантувала безбідну старість.
Проте цей механізм зламався. Освіта перестала бути визначальною, інфляція стала галопуючою, а молоде покоління втратило віру в майбутнє. Заробити на власну квартиру й водночас утримувати сімʼю стає практично нездійсненною мрією. На цьому тлі прогресує тотальна недовіра до політиків, які не здатні приборкати цю глобальну хвилю.
У багатьох країнах приводи для бунтів різні, але їх об’єднує повстання проти системи, що вже зламалася. Жодного дієвого виходу з ситуації ніхто не придумав. Існує невтішна тенденція: до влади можуть прийти ще більші популісти, які обіцятимуть усе виправити, що ще більше загострить ситуацію в глобальному масштабі.
Свідомо опускаючи питання, які болять нам найбільше — російські інформаційні кампанії, що лише підживлюють пожежі в Європі, та потенційний прихід правих, які гратимуть на настроях і намагатимуться очолити бунти, варто зафіксувати головне: світ уже давно звернув з дороги нормальності, і на його відновлення підуть десятиліття.
Про те, що на світ чекає ще більше викликів, уже писали Валерій Пекар та Олег Саакян. Виникає питання до нашої стратегії: чи готові ми на додачу до війни прорахувати такі подальші потрясіння?
