Незважаючи на блокування Ормузької протоки для країн Перської затоки, іранські танкери продовжують курсувати цією важливою водною артерією. Як наслідок, Іран отримує майже вдвічі більше доходів від продажу нафти щодня, ніж до початку атак США та Ізраїлю, зазначає The Economist. Визначити точний обсяг експорту важко, оскільки більшість іранських танкерів працюють в умовах анонімності. За даними джерел видання, країна експортує приблизно 2,4–2,8 млн барелів нафти та нафтопродуктів щодня, з яких 1,5–1,8 млн барелів – це сирий нафтопродукт. Цей показник приблизно відповідає минулорічному, проте продажі здійснюються за значно вищими цінами. Основна частина доходів наразі надходить до Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР), а Китай відіграє ключову роль у підтримці фінансових потоків та зберіганні коштів. “Іранський нафтовий бізнес базується на трьох основних елементах: продавцях, судноплавстві та тіньових банках”, – зазначають автори статті. Формально експортом нафти займається Національна іранська нафтова компанія (NIOC), але насправді барелі розподіляються між урядовими фракціями, релігійними фондами та олігархами, більшість з яких має зв’язки з КВІР. Експертка Vortexa Емма Лі вказує, що саме ці групи контролюють більшу частину зростання експорту в останні місяці. Під час війни КВІР також посилив контроль над судноплавством у Перській затоці та Ормузькій протоці. На острові Харг, звідки зазвичай відправляється більшість сирої нафти, діють спеціальні процедури для екстреної евакуації: у разі нападу танкери можуть швидко відплисти без буксирної допомоги. Судна повідомляють про деталі вантажу та маршруту КВІР через посередників, отримують код доступу, а при проходженні протоки їх супроводжують катери. Частина танкерів сплачує збори в кілька мільйонів доларів і використовує хитрощі, такі як підробка документів і даних GPS, перевантаження на інші судна біля Малайзії чи Сінгапуру, щоб приховати походження вантажу. Основним споживачем іранської нафти залишається Китай, який отримує понад 90% продукції. Частина покупців формально є незалежними невеликими заводами, але насправді вони пов’язані з державними нафтовими компаніями. Через війну ф’ючерсна ціна на іранський барель досягла 104 доларів, що на три чверті вище довоєнного рівня. Фінансові операції проходять через тіньові канали: кошти спочатку надходять на одноразові рахунки в Китаї або Гонконзі, відкриті на підставних компаній, а потім через кілька рівнів рахунків розподіляються по всьому світу. Частина грошей залишається в Китаї для оплати імпорту, а решта надходить у різні країни, такі як Індія, Казахстан, Туреччина та інші. Мережа підставних рахунків і контрольованих компаній настільки щільна, що навіть центральний банк Ірану не завжди може відстежити фінансові потоки. Це дозволяє нафтовим магнатам легко їх привласнювати, забезпечуючи безперервну роботу нафтового сектору. Якщо Іран не зазнає серйозних ударів по енергетичній інфраструктурі, а відплата за напади на інші країни Перської затоки залишатиметься можливою, його діяльність залишатиметься майже без обмежень. Раніше повідомлялося, що президент США Дональд Трамп фактично змушує опонентів шукати нові важелі впливу на Сполучені Штати. Його розпочата війна проти Ірану може врешті-решт зміцнити позиції Тегерана на міжнародній арені.
Категорії: Економіка
