27 березня PinchukArtCentre представив дві нові виставки: масштабний груповий проєкт ‘Радість’ та експозицію Дослідницької платформи ‘Не питаючи дозволу’. Ці проєкти досліджують важливі теми для українського суспільства, зокрема емоційні переживання війни та тілесність як засіб самовираження і спротиву. Проєкт ‘Радість’ об’єднує українських та міжнародних художників, які вивчають значення радості в умовах війни. Виставка ставить запитання про джерела сили для людей сьогодні, зміни у сприйнятті радості та її роль як опори. Основою проєкту стали текстові свідчення, зібрані українським ветераном Глібом Стрижком, який провів інтерв’ю з військовими, щоб зрозуміти, що приносить їм радість. Ці історії інтегровані в експозицію. Архітекторка та художниця Богдана Косміна перетворила ці тексти на просторові об’єкти, що взаємодіють з роботами інших митців, роблячи особисті історії частиною художнього висловлювання. Виставка демонструє різні аспекти радості – від легкої емоції до глибокого переживання. Наприклад, інсталяція Сімоне Пост із цукерок викликає відчуття дитячої радості, тоді як роботи українських художниць передають складніший досвід. Окремою частиною проєкту стане тату-салон Алевтини Кахідзе, де відвідувачі зможуть зробити татуювання за її ескізами. Один із символів – квітка ‘Ломикамінь’, що проростає через камінь, символізує стійкість і надію. Проєкт підкреслює, що навіть у важкі часи радість залишається важливою частиною людського досвіду. Виставка ‘Не питаючи дозволу’ зосереджується на українському мистецтві 2000–2010-х років, досліджуючи тілесність як спосіб самовираження та політичного висловлювання. Експозиція об’єднує роботи, створені в період між Помаранчевою революцією та Революцією гідності, коли митці активно працювали з темами особистої свободи та суспільних змін. Художники використовували тіло як інструмент протесту. У перформансі ‘Скільки можна кричати?’ Пьотр Армяновський перетворює голос і тіло на форму спротиву, а Микола Рідний проводить акцію біля Посольства Німеччини у Києві, привертаючи увагу до бюрократичних бар’єрів. Виставка переосмислює уявлення про тіло, відмовляючись від стереотипів і звертаючись до реальних, вразливих тіл. Художники досліджують ідентичність, гендер, соціальні ролі та свободу самовираження. Зокрема, Євгенія Бєлорусець у серії ‘Своя кімната’ документує життя квір-спільнот, а робота Анатолія Бєлова ‘Найпорнографічніша книга у світі’ відкриває дискусію про близькість і сексуальність. Виставка демонструє, як мистецтво цього періоду реагувало на суспільні трансформації, формуючи нові підходи до розуміння свободи і тіла. Окрему увагу приділено ролі спільнот у розвитку громадянського суспільства в Україні. Також планується майбутнє видання ‘Мистецтво між двома революціями 2004–2014’, над яким працює Дослідницька платформа PinchukArtCentre. Напередодні PinchukArtCentre оголосив про старт довготривалої ініціативи підтримки сімей з дітьми під час блекаутів.
Категорії: Культура та мистецтво
