Партнерство між Москвою та Пхеньяном у рамках війни проти України набуло масштабів, що об’єднують безпеку Європи та Азії. Президент і керівник некомерційної організації “Фонд Саратога” Глен Говард у своїй колонці для The Washington Post зазначає, що Північна Корея не лише надає військові ресурси Росії, а й здобуває бойовий досвід для вдосконалення власних збройних сил. Активне залучення КНДР стартувало у 2024 році: тоді до Курської області було направлено понад 10 тисяч військових для відбиття наступу ЗСУ. Пізніше Володимир Зеленський повідомляв про плани Кім Чен Ина наростити цей контингент до 40 тисяч осіб. За даними української розвідки, починаючи з 2024 року, ротацію в Курській області пройшли понад 25 тисяч північнокорейських солдатів. Автор підкреслює, що ці дії дають змогу Пхеньяну вивчати сучасну війну та тестувати загальновійськові операції безпосередньо в реальних умовах. У відповідь Росія ділиться технологіями й ресурсами для зміцнення оборонного потенціалу КНДР, зокрема допомагає вдосконалювати системи наведення балістичних ракет KN-23 і KN-24, розвивати ПВО, супутникові технології та атомні підводні човни. Особливу увагу Говард приділяє безпілотникам: КНДР готується до масового випуску ударних дронів малої та середньої дальності. На тилових базах у Курській і Воронезькій областях уже діяли спеціалізовані загони з приблизно 400 операторів дронів та 90 фахівців ракетних систем, які долучалися до ударів по українських містах, зокрема Харкову та Сумам. На переконання Говарда, здобуті в Україні навички можуть бути застосовані у майбутньому конфлікті на Корейському півострові, порівнюючи ситуацію в Сеулі з вразливістю Харкова через близькість до демілітаризованої зони. Сфера взаємодії охоплює й інші напрями: КНДР поставила Росії значні обсяги боєприпасів, які, за окремими оцінками, сягають до 15 мільйонів артилерійських снарядів. За інформацією Ради національної безпеки і оборони України, частка північнокорейських снарядів у російських арсеналах може складати 50–70%. Окрім цього, на підприємствах у різних куточках Росії можуть працювати близько 20 тисяч громадян КНДР, підтримуючи оборонну промисловість. Російська сторона постачає в КНДР продовольство та енергоресурси, зокрема щорічно відправляючи 600–700 тисяч тонн рису, що покриває понад половину дефіциту цього продукту в країні. Також країни розвивають прикордонну інфраструктуру: зводять двосмуговий автоміст через річку Туманну з пропускною здатністю до 300 важких машин на добу та модернізують залізничне сполучення через Корейсько-російський міст дружби. Говард резюмує, що це партнерство стає довгостроковим оперативним альянсом, і Пхеньян розраховує на пряму підтримку Москви у разі нового протистояння на Корейському півострові. Автор критикує думку про те, що США мають концентруватися лише на Китаї на тлі європейських подій, наголошуючи на тісному зв’язку безпеки Європи та Індо-Тихоокеанського регіону. Він згадує саміт НАТО в Анкарі, де лідери Південної Кореї, Японії, Австралії та Нової Зеландії виступили за створення ініціативи “Партнерство Корея-НАТО 2.0” як складової євразійської системи безпеки. Говард закликає Вашингтон підтримувати подібні форматы та відновлювати військові тренування з Південною Кореєю. На завершення автор нагадує слова екс-міністра оборони США Ллойда Остіна про те, що поява військ КНДР у Курській області матиме наслідки для Індо-Тихоокеанського регіону. На думку Говарда, обидва регіони вже утворюють єдиний простір протистояння для Володимира Путіна та Кім Чен Ина. Війна РФ проти України триває довше, ніж розраховував Путін, який на старті вторгнення планував завершити кампанію за один-два тижні, а тепер Кремль стикається з дедалі більшими проблемами у реалізації своїх завдань.
Категорії: Міжнародна політика
