19 вересня у запеклому бою з російськими загарбниками загинув громадсько-політичний діяч, колишній політв’язень та один з очільників УНА-УНСО Микола Карпюк. Про трагічну втрату повідомили у соціальних мережах Юрій Гончаренко, який є членом Координаційної Ради Руху опору капітуляції, колишній заступник голови СБУ Віктор Ягун, а також Артур Палатний, народний депутат України 7-го і 8-го скликань.
Юрій Гончаренко написав у мережі про людину, яка присвятила своє життя Україні, не шукаючи матеріальних благ чи посад, витримала жорстокі тортури в російському ув’язненні та пішла з життя як справжній воїн безпосередньо на полі бою. Артур Палатний зазначив, що Микола Андронович пройшов крізь випробування революцій і російського полону, зберігши незламність духу, і навіть після досягнення 60-річного віку добровільно вирушив на передову захищати Батьківщину. Віктор Ягун згадав товариша, зазначивши, що той мав усі підстави зупинитися, проте знову обрав передову, оскільки вважав це своїм обов’язком.
Народився Микола Карпюк 21 травня 1964 року на Рівненщині у селі Великий Житин. У минулому він трудився токарем на підприємствах “Газотрон”, заводі тракторних запзапчастин та льонокомбінаті у Рівному, а також долучався до журналістської діяльності у виданні “Наша справа”.
Свій шлях у громадсько-патріотичному русі він розпочав 1989 року, ставши учасником Української гельсінської спілки. Згодом він очолював регіональні структури Спілки незалежної української молоді та Української національної асамблеї. У серпні 1991 року під його керівництвом було сформовано першу бойову одиницю Української національної самооборони.
Біографія Миколи Карпюка охоплює участь у численних ключових подіях новітньої української історії: у бойових діях під час Придністровського конфлікту (1992–1993) та у грузино-абхазькій війні на стороні Грузії, за що його нагородили орденом Вахтанга Горгасалі III ступеня; організацію кампанії “Україна без Кучми” (2000–2001), наслідком чого стали п’ять років за ґратами; керівництво загонами УНСО під час Помаранчевої революції, а також активну участь у Революції гідності на посаді заступника голови політичного об’єднання “Правий сектор”.
Навесні, у березні 2014 року, під час поїздки на заплановані переговори його захопили спецслужби Російської Федерації на кордоні в Чернігівській області. Російська Феміда безпідставно звинуватила його в нібито причетності до Чеченської війни, винісши вирок — 22,5 роки позбавлення волі.
Перебуваючи у російських катівнях, зокрема у Володимирському централі, він піддавався жорстоким катуванням за допомогою електричного струму та утримувався в умовах суворої ізоляції. Міжнародні та вітчизняні правозахисні структури, серед яких Amnesty International та “Меморіал”, визнали цю справу політично вмотивованою, а самого Карпюка — політв’язнем.
Пройшовши понад п’ять років неволі, 7 вересня 2019 року він повернувся на українську землю в рамках великого обміну полоненими. З початком повномасштабного російського нападу він знову став до лав захисників і загинув у бою.
Торік в інтерв’ю виданню “Апостроф” Микола Карпюк згадував свій досвід у Придністров’ї, діяльність у “Правому секторі”, обставини загибелі Сашка Білого, а також розповідав про арешт і випробування у російських тюрмах, які допомогли йому вистояти тоді та слугують прикладом незламності для українців у теперішній час.
