На донецькому фронті ситуація залишається вкрай напруженою, оскільки загарбники нарощують інтенсивність боїв та тиснуть одразу на кількох ділянках. Найскладнішими нині виділяються Костянтинівський і Добропільський (Покровський) напрямки. На Добропільському відтинку зафіксовано просування ворога проміжком між шахтою «Запорізька» та Шевченком, а також активність невеликих штурмових підрозділів у бік шахти «Водянська». Бої тривають біля Світлого, Матяшевого, Водянського, Білицького та села Добропілля, що свідчить про введення в бій оперативних резервів армії РФ. Основною стратегічною метою ворога є спроба прорватися безпосередньо до міста Добропілля. Бойові дії поблизу однойменного села демонструють прагнення перенести активність ближче до межі міста. Відстань між селом та містом Добропілля становить близько двох кілометрів. Тут загарбники намагаються одночасно досягти кількох цілей: встановити контроль над цією територією шляхом захоплення Добропілля, що фактично означатиме повне підпорядкування так званого Покровського напрямку, зайти у фланг Краматорсько-Слов’янської агломерації та відкрити шляхи для руху в бік Дніпропетровщини.
Замість звичних лобових атак ворог намагається обходити українські позиції з флангів. Окупанти масово застосовують мотоциклетну піхоту та дрібні штурмові групи, накопичуючи живу силу в лісосмугах, прикриваючись туманами та несприятливою погодою. Існує прогнози, що з настанням жовтня та опаданням листя противник може перейти до масштабних механіведених проривів за підтримки бронетехніки. Бійці бригади Національної гвардії «Рубіж» інформують про сотні щоденних запусків російських FPV-дронів по позиціях українських сил та логістиці. Через відсутність значних успіхів піхоти РФ наростила удари керованими авіабомбами, руйнуючи прифронтові населені пункти. Через постійні атаки безпілотників та авіації Добропілля, яке раніше служило тиловою базою для відпочинку бійців, зазнало значних руйнувань, а інтенсивність обстрілів змушує місцевих мешканців виїжджати. За інформацією Генштабу ЗСУ, українські захисники стримують ворога в районах Нового Донбасу, Нового Шахового, Добропілля та Водянського, перекриваючи головні маршрути просування за допомогою завчасного мінування та руйнування потенційних шляхів прориву.
На Костянтинівському напрямку станом на вересень 2026 року обстановка залишається надзвичайно динамічною та гарячою. Російські війська щодня здійснюють від 12 до 29 атак, намагаючись проломити українську оборону. Сили оборони дають відсіч, зокрема оператори дронів знищують учасників штурмових груп. Ворожі атаки фіксуються біля Новоселівки, Миколайпілля, Софіївки, Шахового, Русиного Яру, Іллінівки та Кучерівого Яру. Надходила інформація про проникнення малих груп противника до Іжівки. Дані різнилися, і попередньо село опинилося у «сірій» зоні. Після фіксації появи ворожих груп в Іжевці за допомогою об’єктивного контролю окупанти змістили напрямок ударів на Попасне та Безім’яне. Загарбники прагнуть обійти позиції ЗСУ з флангів заради звуження маневреного простору українських підрозділів і перерізання постачання, проводячи щоденні штурми у бік Новоселівки, Довгої Балки, Іллінівки та Русиного Яру.
Головною проблемою стало погіршення положення ЗСУ поблизу Часового Яру, де ворог атакує мікрорайон Шевченка. Протягом трьох із половиною років українським силам вдавалося тримати цей мікрорайон під контролем, що дозволяло стримувати плани окупантів щодо оперативного оточення угруповання ЗСУ в Костянтинівці. Головна задача ворога — встановити повний контроль над містом, яке має для нього не лише військове, а й політичне та інформаційне значення. Росіяни використовують історичні паралелі, нагадуючи, що саме на місцевому склозаводі Костянтинівки виготовлялися зірки для веж Кремля, намагаючись підкреслити радянську спадщину. Окрім того, у самому місті різко зросла кількість ворожих операторів БПЛА, що створює загрозу для позицій ЗСУ. Ситуація ускладнюється тим, що Костянтинівка лежить у низині, тоді як ворог контролює панівні висоти в Торецьку та Часовому Яру.
За даними військової розвідки, росіяни вдаються до підступних методів: переодягаються в цивільне під час пересування містом, ховаючи під куртками зброю. Українські оператори дронів уважно вивчають підозрілих осіб із повітря з різних ракурсів задля їх знищення. Місто фактично втратило свій звичний вигляд. Окупанти залучають штурмову авіацію, скидаючи КАБи на позиції українських сил. Ворог застосовує тактику випаленої землі, не дозволяючи Силам оборони використовувати вцілілі промислові об’єкти для розміщення особового складу та створення опорних пунктів. Головними мішенями противника на Донеччині залишаються Костянтинівка та Добропілля. Ці міста розглядаються ворогом паралельно, що має відкрити йому шлях для подальшого просування спочатку на Краматорськ, а згодом — на Дружківку і Слов’янськ.
