21 квітня, у вівторок, українці святкуватимуть Радоницю — одне з найзначніших поминальних свят у християнстві. Це свято в Україні має глибоке коріння, поєднуючи церковні традиції з народними звичаями. У різних областях його називають по-різному: Проводи, Гробки, Діди, але суть цього дня залишається незмінною — це день пам’яті про померлих, сповнений не лише смутком, а й світлою надією. Радониця відзначається на дев’ятий день після Великодня, у вівторок Фоминого тижня, тому у 2026 році вона припадає на 21 квітня. В Україні існує звичай переносити поминальні візити на найближчі вихідні або понеділок, що робить Радоницю святом, яке триває кілька днів.
Назва “Радониця” походить від слова “радість”, що найкраще відображає суть цього свята. У християнській традиції воно символізує перемогу життя над смертю, тому поминання відбувається не в атмосфері відчаю, а з вірою у воскресіння. Цей день часто називають “Великоднем для померлих”, оскільки віряни діляться пасхальною радістю з тими, хто відійшов у вічність. За давніми віруваннями, після Великодня душі померлих перебувають поруч із живими, а на Радоницю їх проводжають молитвами.
Традиції цього дня формувалися протягом століть. Зранку люди йдуть до церкви, де замовляють поминальні служби, а потім відвідують кладовища. На могилах рідних запалюють свічки, моляться та згадують їх. Часто приносять великодні страви — паски, крашанки та інші наїдки. Частину їжі прийнято віддавати нужденним або роздавати як милостиню, що вважається добрим вчинком на пам’ять про померлих. Багато родин зберегли традицію після відвідин кладовища збиратися разом за столом, щоб згадати близьких у спокійній та теплій атмосфері.
Церква закликає відмовлятися від деяких практик, які суперечать духовному змісту свята. Зокрема, забороняється вживання алкоголю на кладовищах чи гучні застілля біля могил. Не рекомендується залишати їжу на надгробках — краще віддати її тим, хто цього потребує. Також не слід впадати у надмірну скорботу чи голосно плакати, адже Радониця має бути днем світлої пам’яті, а не відчаю. Важливо уникати конфліктів і будь-якої зневаги до місця спочинку.
Свято має виразні регіональні особливості. На Поліссі та Волині його часто називають “Могилки” або “Діди”, на Поділлі та в Галичині — “Проводи”, а на півдні та сході — “Гробки”. На Закарпатті поминальні дні часто припадають на понеділок. У деяких селах традиції передбачають тривале вшанування — від кількох днів до цілого тижня після Великодня. Незважаючи на відмінності, головний звичай залишається однаковим: родини приходять на кладовища, моляться і згадують своїх предків.
Останнім часом в Україні все більше говорять про необхідність змінити підхід до святкування Проводу. Священники та екологи закликають відмовитися від штучних квітів і надмірного декору, зосереджуючи увагу на молитвах, живих квітах і добрих справах. Такий підхід має на меті повернути святу його первісний зміст — духовний, а не зовнішній, з використанням атрибутики.
Сьогодні Радониця залишається важливою частиною української культури. Вона об’єднує родини, нагадує про зв’язок поколінь і вчить берегти пам’ять. Це день, коли тиша і спогади мають особливу силу, а світла надія переважає над сумом.
